«Краще вдарити рукою по стінці, ніж по дитині. Попускає...» - каже відома телеведуча Марічка Падалко

Їй вдається поєднувати успішну кар'єру телеведучої та виховання трьох маленьких діток. Вона віщує до нас з екранів телевізорів в прогрмах ТСН. Ранок та "Маріччин кінозал". Своїми секретами виховання та рецептами виходу із післяпологової депресії ділилась зі мною Марічка Падалко в рамках проекту "Відомі мами - історії з життя"

Марічко, дуже приємно, що ви погодились дати відповіді на запитання для нашої громадської організації «Територія мам». Ви – відома мама. Чи впливає ваша знаменитість на виховання дітей?

Я щиро ніколи  ані вважала себе знаменитою, ані почувалася такою. Якщо ви маєте на увазі роботу на ТВ, то для моїх дітей це не є чимось особливим. Вони виросли у світі, де мами близьких друзів працюють на телебаченні, тому Ліда Таран для них в першу чергу Василинкіна мама, а Алла Мазур – Тьомина. Колись з моїм старшим сином, коли тому було три роки, був кумедний випадок в роздягальні дитячого садочка. Дівчинка плакала, прощаючись з мамою. Міша вирішив її заспокоїти: «Не плач, в крайньому разі по телевізору подивишсь». А потім до її мами: «Вас о котрій показують?». 

Зараз не усі наважуються мати 2-х дітей, а у вас 3-є! Чи ще з дитинства ви планували таку велику родину?

Мої спостереження з приводу кількості дітей сьогодні в родинах зовсім інші. Я все своє життя провела в одному районі міста. І ось лише кілька прикладів, як змінилося суспільство. В моєму дитячому садочку понад тридцять років тому у групі не було жодної багатодітної родини. У мого сина з 26 дітей у групі, 4 – з багатодітних родин. Я була вже в його майбутній школі на зборах батьків першокласників: дітей, які самі в родині – одиниці, три родини виховують троє дітей, одна – четверо і ще одна – п*ятеро. Раніше я переживала, що будемо в школі «білими воронами», бо коли я вчилася була лише одна багатодітна родина на паралель з трьох класів, а однокласників, які мали братів-сестер, були одиниці, майже всі – самі, як і я. Планів на велику родину не було жодних. Більше того, років у 20-25 гіпотетичне народження дитини я сприймала, як справу, що треба зробити для «галочки». Все змінилося, коли я зустріла Єгора.

Як встигаєте бути мамою і робити успіхи в кар’єрі?

Материнство дуже змінює жінок, відкриває в них до того небачені енергетичні ресурси. Мені навіть складно порівняти той обсяг завдань, що я встигала робити до народження дітей, і зараз. І так, напевно, з кожною жінкою. Головне, мати чіткий план на день, і робити сім*ю пріоритетом, тоді доля робить так, що і на роботі все вдається.

Чому, на вашу думку, зараз молоді мами «грузнуть» у післяродовій депресії? І чи було у вас щось подібне?

Моє враження, що жінки, які сьогодні стають мамами, по-перше, вели раніше набагато активніше життя, ніж, наприклад, колись наші мами, а, по-друге, рівень свідомого батьківства і ставлення до нього зараз суттєво зріс. Як результат, маємо дуже активну жінку, яка вмить починає повністю належати іншій людині, яку безперервно годує, цілує, спить разом, і, найголовніше, говорить. Наші батьки, до речі, переважно не бачили сенсу «говорити» з дитиною, яка «нічого не розуміє».  З першою дитиною, післяпологова депресія мене оминула, з другою і третьою – були різні настрої. Найбільше рятував фітнес

Хто допомагає вам в догляді за дітьми? Чи є якісь секрети виховання від Марічки Падалко?

В нас є няня. З*явилася в нас вдома, коли народився Міша, щоб допомогти по господарству, але потроху почала виходити з візочком на прогулянки, і з часом просто стала моєю помічницею по сьогоднішній день. Наприклад, ходити з усіма дітьми на різні секції ввечері, це свята справа, виконанням якої я ні з ким не поділюся. Але поки Маша і Міша зі мною на плаванні, хтось може бути з Катей. Коли я веду Машу і Катю на гімнастику, то хтось мусить бути вдома з Мішею. Варіант, що хтось з дітей залишається вдома сам, який би він не був «розумний» і «самостійний» я не розглядаю. А щодо виховання, то жодних секретів тут немає. Дуже багато часу і зусиль вкладаю в спілкування, знаходжу способи домовитися і категорично не сприймаю приниження дітей фізичними покаранням – жодними. Тільки обійми і поцілунки. Я не залізна, і в мене без бувають зриви. Коли не можеш стриматися від розпачу, краще вдарити рукою по стінці, ніж по дитині. Попускає..

Зараз дуже багато говорять про особливості виховання дівчаток та хлопчиків. У вас в сім’ї є і ті, і інші. Ваша думка з цього приводу?

Щодо виховання дівчат і хлопців, в мене є дві глобальні цілі, яких я хочу досягти в вихованні. Буду вважати себе успішною мамою, якщо дівчата матимуть високу самооцінку. Це те, чого так не вистачає моєму поколінню жінок, яких виховували наші мами.  Коли казати дитині, що вона схожа на мавпочку означало «бути чесним і об’єктивним ». Постійно ставити у приклад інших значить «заохочувати бути краще». Приймати всі рішення за дитину значить «бажати їй найкращого». Не схвалювати її вибір чоловіка значить «вберегти її від біди». Я постійно кажу своїм дівчатам, що вони дуже красиві і що вони принцеси, хоча в однієї трошки стирчать вушка, а інша - від народження поки пухкенька. Але я хочу, щоб вони, як і мусять жінки, вірили в свою неповторність.

Коли в Маші, середньої, спочатку дуже повільно росле ріденьке волосся, я запропонувала їй проколоти вушка, хоча не схвалюю, коли це роблять рано. Але я переживала, чи Машу не зачіпає, що її часто приймають за хлопчика. На її запитання, навіщо їй сережки, я відповіла, мовляв, щоб бути красивою. На це вона дуже впевнено сказала: «Мама, я і так красива!» Я дуже нею пишалася в той момент. 

З чоловіками все складніше, бо з ними в нас взагалі в Україні – біда. Вони не поступаються місцем в громадському транспорті, вони переважно ліниві і неактивні в родині, вони неохоче одружуються і беруть на себе зобов’язання і відповідальність, список можна продовжувати безкінечно. Але в усій цій «біді» є одне спільне коріння – це українські мами. Щось, напевно, ми робимо не так. Мене на цю думку наштовхнув мій чоловік, який народився і виріс в Росії. За його спостереженнями ми навіть не усвідомлюємо, на скільки в Україні в родині сильний матріархат. Всім переважно керує жінка. Моя гіпотеза: на рівні родини ми перетискаємо своїх синів, не даємо їм розвинути такі важливі риси, як відповідальність і гідність (дрібне рукоприкладство в маленькому віці перше, що починає її вбивати), і вони потім виростають тим, що ми бачимо на вулицях.

Чи можете згадати якийсь важливий (можливо, повчальний) випадок із вашого сімейного життя?

Думаю, найбільш драматичною подією в нашій родині був третій позитивний тест на вагітність. Старшому сину на той момент не було трьох, а доньці  - два  місяці до того виповнився рік. В мене на роботі – не найуспішніший період в кар’єрі, тому тимчасовий відхід від справ мусив лише її погіршити. А надворі - світова фінансова криза, від якої наша родина постраждала, як і всі. Я вже мовчу про такі «дрібниці», як стан мами і рівень її енергетичних запасів після того, як вона народила і вигодувала молоком двох дітей підряд. Але поява Каті стала найбільшою радістю в нашій родині. В неї навіть є прізвисько «Бонус», через те, що вона найбільш «легка» дитина. Це винагорода всім: і братику, і сестрі за готовність ділити мами ще з одним конкурентом. І батькам – за сміливість. І ще. Кажуть, жінки майже ніколи не шкодують за незробленим абортом і дуже часто за зробленим.

Вінницька обласна громадська організація «Територія мам» намагається урізноманітнити життя мам в декреті: різноманітні тематичні зустрічі, свята, фестивалі! Що ви робили в період декретної відпустки, окрім догляду за малюками та господарювання? Що пропонує столиця мамам із найменшими дітками?

В мене доволі старий досвід, якому шість років. Саме з народженням первістка я дуже цікавилася тим, що можна робити з дитиною і з іншими мамами разом. Пам*ятаю, що в півтора місяці ми вперше прийшли в басейн, в дев*ять місяців ходили вже на розвиваючі зайняття і в півтора роки на англійську. Окрім плавання, все інше було більше потрібно мені ніж дитині, бо я не мала уявлення, як і чим треба займатися з маленькими дітьми, це хороша школа. З другою і третьою дитиною я вже все робила сама, без сторонньої допомоги. З того часу, життя молодих мам в Києві значно пожвавішало. Мені подобається, що з*явилися спортивні секції для мам, куди можна приходити з дитиною і робити дорослі вправи разом,  а малечу використовувати як додаткове навантаження.

Ваші побажання вінницьким мамам.

Бути фанатичними мамами, але при цьому залишатися дружинами, подругами і коханками для своїх чоловіків!

Група Марічки Падалко в facebook  https://www.facebook.com/1plus1.MarichkaPadalko

Копірайт на ці фото має фотограф Даша Павлова ( happybaby.ua ) та журнал "Мамин клуб"

comments powered by Disqus